#3.Осяяння

Цей день треба запам'ятати, точніше ніч. Близько другої години вже пятниці 16 березня. Звичайний масаж (мій авторський!), постійний клієнт, намагання позіхати якомога тихіше і не переплутати послідовність рухів. "Рученьки терпнуть, злипаються віченьки..." Ще трохи терпіння, і холодна вода збігатиме з пальців, змиваючи бруд, втому...
Здається, вже втретє відчуваю вібрацію від "третього ока" майже до лінії росту волосся. Нетипово для Г., тому й цікаво. Звично заплющую очі. Напівморок у кімнаті, чи то кабінет із книжковими стелажами, чи бібліотека зі столом та кріслами. Тут призначено зустріч. Чоловіка я не бачу, але знаю, що він у приміщенні. Жінка повільно cпускається сходами та зупиняється, не подолавши останньої сходинки. Має бути хтось третій... Від докладного огляду відволікає послання, чужа думка. Коротка, та я відразу відчула брак слів для її формулювання. Відвідувачі мають якусь спільну майнову чи фінансову справу, та обговоровати її з радником утрьох не можна: кожна із зацікавлених сторін вважатиме, що її ошукано. Як це переповісти, коли сама плутаюсь? Відкриваю очі. Видіння щезло. Думка також вислизає, тому прагну піймати її тенетами слів. Руки ж продовжують свою важку працю. Ні, я не помилилась. Зазвичай роблю рухи вздовж носа вказівними, а потім безіменними пальцями, рідше навпаки. Цього разу чомусь закортіло середніми.
Раптом в очах потемніло. Якщо додати, що світло вимкнене, лише вогні мосту-метро та Правобрежжя, плюс п'ять маленьких лампочок музичного центру, звучить дивно. Проте мені гріх жалітися на свій сутінковий зір, я не працюю наосліп.
Вона не була схожа ні на квітку, ні на лійку,як малюють у книжках. Блакитно-біла хвилька сяйва, що метушливо рухалася за годинникою стрілкою. Та жодних сумнівів, це Аджна, далека від норми, але не закрита. Я дивилась на цей маленький фейерверк, поки не знудилась. Сама собі здивувалась: вперше бачу чакру, а така спокійна. Щоб остаточно впевнитись, перевірила маятником: швидко зняла срібний ланцюжок із підвісом.
Таки Люба мала раціо. Багаторічні намагання побачити виявились марними, а коли зовсім не докладала зусиль, відбулося диво. У цілковиту випадковість я, правда, не вірю... Чомусь згадала, як молилася під час вечірньої християнської радіопередачі. Чула ведучого, розуміла його думки, та говорила про своє - пробачала родичів та просила Бога дати їм розум. Тоді й не буде образа псувати мені здоров'я. Молитва було щирою: холодок пробіг по тілу.
Шкода, що не пам'ятаю точно, коли вперше відчула вібрацію точок та зон, зробила діагностику чакр за допомогою маятника. Тепер це стало звичним, буденним. Чи станеться так із новим баченням? Хай буде так. Амінь.